Пшениця стоїть стигла, колос до колоса. Вітер колихає збіжжя — ним котяться хвилі, ніби це море. Роззирніться без поспіху. Поле говорить до вас.

У дописемні часи тут поселилися трипільці.Згодом поле бачило численні битви скіфів та сарматів, княжі походи та козацькі перемоги. Прощання і зустрічі.

Тут проходили чумацькі шляхи: вози, запряжені волами, повні солі й риби, прямували з Криму на північ, а потім назад — уже з зерном. Тут діти бавились у хованки, зникаючи та виринаючи серед пшениці. Тут раділи, бо поле давало другий врожай на рік.

Тепер тут ви.

Спадкоємці цієї землі. Ті, хто любить, засіває та боронить її.