У XVII столітті не тільки подорожні з Західної Європи відкривали для себе Україну, але й українці відкривали нові землі для всієї Європи. Один із них — Михайло Боїм зі Львова — став першим європейцем, який описав китайську флору.

Народився Михайло в сім’ї, що займалася торгівлею і входила до міської ради (їхня каплиця й досі є справжньою окрасою Львова). У 14 років майбутній мандрівник тяжко захворів і пообіцяв: якщо виживе, вирушить в Азію. Обіцянку дотримав. Після одужання вступив до ордену єзуїтів і почав готуватися до місії на Сході. Вивчав філософію, теологію, медицину.

Дорога до Китаю пролягала через Африку, тож на своєму шляху Боїм відвідав Мозамбік, де робив наукові замальовки флори й фауни, зокрема вперше зобразив для європейців бегемота. Пройшов джунглі, перетнув пустелю, тікав з-під арешту, потрапив на корабель китайських піратів. Частину шляху долав пішки — разом із китайським побратимом.

У Китаї склав 18 карт, які зображували усі провінції імперії. На них уперше позначив Велику китайську стіну, пустелю Гобі й Корею як півострів, який до того в Європі вважали островом.

Крім того, Боїм першим із європейців детально описав традиційний китайський календар з його унікальним 60-річним циклом, основу якого становлять «небесні стовбури» і «земні гілки». Завдяки цим працям Європа зрозуміла, як у Китаї рахували роки, місяці, дні та години.

Головним же доробком львів’янина стала Flora Sinensis, ілюстрації з якої ви бачите перед собою. Книга була надрукована у Відні 1656 року. Це перше європейське видання про китайські рослини та перше в історії, де слово «флора» вжито в його сучасному значенні.

На її сторінках Боїм описав понад 20 рослин, невідомих тоді в Європі, зокрема чай, манго та ананас. Кожен опис супроводжувався латинськими назвами, лікарськими властивостями та детальними ілюстраціями, намальованими власноруч. А ще він першим привіз у Європу ківі.

Джозеф Маршалл не був ані послом, ані шпигуном, ані військовим. Він не мав дипломатичного статусу чи політичного доручення. Проте й звичайним англійцем його назвати складно: Маршалл був освіченим представником британської середньозаможної знаті, який у 1768-1770 роках здійснив велику подорож (Grand Tour) — типову для тодішньої британської еліти освітню мандрівку Європою. Саме з цікавості та бажання побачити світ він дістався і до України, а після повернення опублікував книгу Travels through … Russia, the Ukraine and Poland (1772), яка стала цінним джерелом знань про наші землі з європейського погляду.

У 1770 році його маршрут пролягав через Стародуб, Чернігів, Київ і Очаків. Маршалл не мав заздалегідь сформованої думки про ці місця і, можливо, саме тому побачив більше, ніж бачили ті, хто дивився на нашу землю очима імперії.

Він став першим англомовним автором, який докладно описав побут українців: як вони господарюють, що будують і як улаштовують своє щоденне життя. Його подорож — це не просто опис маршруту, а глибоке занурення у простір і культуру.

Україна відігравала центральну роль в оповіді Вольтера про шведського короля Карла XII. Чому? Під час Великої Північної війни саме на українських землях розгорнулися вирішальні події кампанії 1708-1709 років, зокрема союз Карла XII з гетьманом Іваном Мазепою та Полтавська битва.

І хоча Вольтер не був у тогочасній Україні, але писав про неї з прискіпливістю науковця й журналіста: використовував праці Боплана, Лім’єра та Кантеміра. Завдяки спілкуванню з емігрантами, насамперед із Григором Орликом, сином гетьмана Пилипа Орлика, а також через барона Фрідріха Ернста фон Фабріса й маркіза де Мейзона, дізнався про плани Мазепи та боротьбу козаків за незалежність. Він також листувався з очевидцями подій — тими, хто особисто знав Карла XII або воював поруч із ним. Серед його інформаторів був, наприклад, Станіслав Лещинський — польський король, який, як і Мазепа, був союзником шведів у Північній війні.

Це важливе джерело, яке формувало образ України в тогочасній Європі, адже Вольтера читали в різних куточках континенту, і засвідчувало, що Україна існувала на політичній мапі світу у XVIII столітті як окрема країна. У книзі Вольтер не вживав слово «Росія» (la Russie), виключно «Московія» (la Moscovie), відділяючи її від України. Це особливо важливо, зважаючи на те, що цар Петро І лише у 1721 році офіційно змінив назву своєї держави з Московії на Росію, намагаючись привласнити спадщину Київської Русі. Натомість Вольтер надавав Україні чітке географічне і політичне означення, не ототожнюючи її з Московією й трактуючи як окрему силу в європейській історії.

Перед вами унікальне свідчення про Україну середини XVII століття, написане не істориком з бібліотеки, а очевидцем і учасником подій. П’єр Шевальє, французький офіцер, дипломат і радник королівського монетного двору, приїхав на наші землі не як дослідник, а як командир. Існують відомості, що він мав контакти з козаками, яких французький уряд планував завербувати на службу. В часи Хмельниччини Шевальє став секретарем французького посольства у Варшаві.

За десять років він зібрав унікальні спостереження про побут, віру, устрій і боротьбу козаків. Так народилася праця «Історія війни козаків проти Польщі» (1663), яка складається з кількох частин, зокрема «Розвідки про землі, звичаї, уряд, походження та релігію козаків». Важливо, що Шевальє не ототожнює українців із московитами, а розглядає їх як окремий народ зі своєю землею, мовою, політичними амбіціями.

Його книга стала чи не єдиною західноєвропейською хронікою часів Богдана Хмельницького, написаною сучасником, і залишалася головним джерелом для розуміння української козацької державності протягом століть.

1673 рік. У центрі Європи — релігійні конфлікти, на сході — боротьба імперій за території. На перетині цих подій до Києва приїздить німецький пастор та історик Йоганн Гербіній.

Його маршрут проходить через монастирі — місця, де зберігалася не лише віра, а й культура. Церква виконувала ту функцію, яку зазвичай виконує держава: зберігала пам’ять, ідентичність і тяглість у періоди бездержавності, як напише нинішній історик Ярослав Грицак.

Найглибше враження на Гербінія справляє Києво-Печерська лавра. Побачене в Києві перевертає його уявлення про ці землі. Він очікував знайти щось дике й занедбане, натомість відкриває простір із глибокою духовною традицією, високою освіченістю ченців і впорядкованим щоденним життям. Київська церква виявляється для нього справжнім осередком європейської культури — не об’єктом місії, а джерелом моральної сили й знання.

Уявіть мапу без кордонів — лише річки, міста й лінії, які з’єднують простір у щось цілісне. Такою побачив Східну Європу математик і картограф Андреас Целларій. У 1659 році в Амстердамі вийшла його праця Regni Poloniae, Magnique Ducatus Lithuaniae…, де він намагається зафіксувати складну політичну географію Речі Посполитої. І серед іншого чітко позначає: «Ucrania».

Маркування «Україна» (друга назва в довгому заголовку мапи Regni Poloniae…) дозволяє сказати, що Целларій не просто окреслив термін, а оформив його як самостійну одиницю в політичному просторі — перехід від географії до політики, з чим мало хто з тогочасних картографів наважувався сперечатися.

Целларій розташовує Україну між Дніпром і Дністром. Виводить її з дужок і тіней на видиме місце. На карті — Київ, Львів, Кам’янець, Чернігів. Не просто міста, а частини живого політичного простору, що має назву і форму. Ця мапа — не лише орієнтир для європейців XVII століття. Вона й досі говорить про важливе: ми були віддавна. Зі своєю назвою, своїми містами, своєю історією.

Перед вами унікальна річ — перший GPS-навігатор для Європи по нашій землі. Карта й книга Гійома Левассера де Боплана, видані у 1648 та 1651 роках, були настільки точними, що ними ще понад півтора століття користувалися уряди, військові й мандрівники як головним джерелом знань про українські землі. Саме ці видання закріпили в уявленні Європи назву Україна не як щось «на краю», а як країну зі своєю географією, народом, звичаями та військовою силою.

Боплан, французький інженер і картограф, перебував на службі у польського короля 17 років. У 1630-му він приїхав в Україну і був вражений безмежними степами, волелюбним козацьким духом та надзвичайним багатством цієї землі.

На службі в армії Речі Посполитої він як військовий інженер виконував завдання зі зміцнення оборонних споруд, зокрема в Бродах, Барі, Підгірцях, Кременчуку, Кодаку, Кінецьполі. Його місією було укріплення південно-східного прикордоння, яке постійно зазнавало нападів з боку Османської імперії та Кримського ханства.

За роки служби він вивчав життя, звичаї та ментальність українського народу — і цей досвід ліг в основу його праці.

Гійому Левассеру де Боплану належить найдокладніша карта України — «Генеральна карта» 1648 та 1650 років. На ній він уперше обʼєднав усі українські землі: Чернігів, Полтаву, Запоріжжя, Поділля, Київщину, Галичину. Розглядаючи їх, ви можете розгубитися — де тут і що? Це й не дивно, адже на мапах Боплана все навпаки: верх — це Південь, а низ — Північ.