Після Полтавської битви Орлик став першим гетьманом в еміграції. Його дипломатична енергія не вщухала роками: він налагоджував союзи зі Швецією, Туреччиною, Кримом, польськими й угорськими вигнанцями ― усіма, хто мав спільний інтерес у боротьбі проти Росії. Він не залишав ідеї повернутися в Україну. І хоча ці спроби не вдалися, саме вони заклали традицію української політичної діаспори.

В еміграції Орлик створив документ, що став символом української державності, — Конституцію 1710 року. Вона ґрунтувалася на принципі «нічого про нас без нас». Ми дуже чітко це комунікуємо і в сьогоднішніх міжнародних перемовинах — нічого про Україну без України. Документ Орлика, написаний латиною і староукраїнською мовою, у багатьох аспектах випередив демократичні конституції Європи XVIII століття.

Лідер нової формації, він вільно володів польською, російською, татарською, французькою, італійською та німецькою мовами, а ще латиною. Мазепа 22 роки тримав булаву і весь цей час пристрасно займався меценатством та щедро підтримував українську культуру, церковне будівництво: сьогодні говорять про 12 новозбудованих та до 20 відреставрованих храмів за його каденції.

Також збереглися свідчення про добірну бібліотеку гетьмана. У 1701 році Мазепа купив розкішно орнаментоване та прикрашене мініатюрами Пересопницьке Євангеліє, яке пізніше подарував Переяславському катедральному собору. Сьогодні на цій книзі присягають президенти України. 

У його стратегії було все: витончені дипломатичні альянси, мережі шпигунів, майстерні перемовини з Річчю Посполитою, Османською імперією, Кримом, Швецією. Формально він не мав права на власну міжнародну політику, однак активно її проводив, змушуючи московський престол зважати на волю Батурина.

Іван Мазепа перетворив Гетьманщину на суверенну державу, яка лише номінально перебувала під зверхністю московського царя, і зробив із неї зразкову європейську країну. Його правління припало на період стабільності, економічного зростання та культурного піднесення ― справжня Золота доба.

Дорошенка назвали Сонцем Руїни не просто так: він був найяскравішою постаттю доби, коли Гетьманщина розривалася між іноземними імперіями та внутрішніми чварами.

Дорошенко зробив блискучу кар’єру ― пройшов шлях від полковника до гетьмана. Був талановитим полководцем, причетним до переможної Конотопської битви 1659 року, а згодом очолив Правобережну Україну, намагаючись об’єднатися в одну державу з Лівим берегом. Коли це не вдалося, Дорошенко добровільно склав булаву. Передав її гетьману Лівобережної України Івану Самойловичу в надії, що той втілить задум. Цей крок був безпрецедентним для епохи, коли панували особисті амбіції та зради союзників.

Дорошенко програв битву, але увійшов в історію як лідер з чіткою політичною ідеєю: Україна має бути єдиною.

Кримський хан із династії Гераїв увійшов в історію як талановитий полководець, ефективний управлінець, блискучий дипломат і надійний союзник Богдана Хмельницького.

За десять років, які Іслам Герай був при владі, він перетворив Крим на квітучу державу. Доходи ханства суттєво збільшились завдяки успішним військовим походам. Московія була змушена сплачувати значні контрибуції, такі, що хан навіть скасував державний податок для всього населення.

Іслам Герай не обмежувався відносинами з Османською імперією, а активно налагоджував контакти з північними дворами ― Швецією і Данією. Ці дипломатичні зв’язки ― унікальний приклад кримсько-скандинавської взаємодії. А найвідомішим кроком хана стала його угода з гетьманом Богданом Хмельницьким. У 1648 році Герай надав козакам потужну військову підтримку ― 20-тисячне військо на чолі з полководцем Тугаєм-беєм. Завдяки цьому союзу були здобуті перші великі перемоги Козацької революції ― під Жовтими Водами та Корсунем.

З Хмельницького починається велика українська політика. До нього козацтво — радше вільна військова сила. За нього — не просто армія, а ціла інфраструктура: командування, адміністрація, фінанси, суд, скарбниця, служба зв’язків з європейськими правителями. Саме у листах гетьмана вперше з’являється поняття «українська держава».

Головною метою Хмельницького після створення Гетьманщини був пошук військових союзників, котрі могли б допомогти зміцнити її суверенітет. Гетьман діяв за прагматичним принципом «немає вічних союзників, але є вічні інтереси». Його дипломатичні маневри вели до альянсів із Кримом, Туреччиною, Молдавією, Московією, Швецією і Трансильванією. Зі своєї столиці в Чигирині він листувався з європейськими канцеляріями й робив це, будуючи імідж України як серйозного і сильного гравця.

Петро Могила — представник давнього молдавського роду: батько — валаський і молдавський господар, мати — семигородська княжна. Він міг обрати життя у світській розкоші, але обрав чернечий постриг. У 1632 році став митрополитом Київським. Утім, Могила багатогранний. Легше перелічити, ким він не був, ніж навпаки. Дивіться самі.

Як реформатор церкви ініціював укладання першого православного підручника з християнства — катехизису «Православне сповідання віри».

Як митрополит займався відновленням Софійського собору і старої Церкви Спаса на Берестові, розчищенням залишків Десятинної церкви, реставрацією церков Видубицького монастиря. А також сприяв утвердженню статусу Руської православної церкви як апостольської, щоб вона була рівновеликою Римо-католицькій церкві.

Як видавець розширив лаврську друкарню, упорядкував богословські тексти. Зрештою написав «Требник Могили» (1646) — велику богослужбову книгу, яка мало не по кроках розписувала церковне життя: від молитов і нових літургійних правил до конкретних настанов священнику та організації церковних служб. Книга-навігація православною вірою.

Як просвітник об’єднав Лаврську школу зі школою Богоявленського братства в один заклад — Київський колегіум. Згодом він стане знаним в усій Європі як Києво-Могилянська академія.

Його козаки атакували Кафу, Трапезунд, Сіноп. У 1615 році вони підійшли до стін самого Стамбула. Їх боялись турки, ними захоплювалась Європа. А у 1618 році Петро Конашевич-Сагайдачний із 20 000 запорожців узяв участь у великому поході Речі Посполитої на Москву. Союзні війська провели низку блискучих битв і взяли місто в облогу. Цар був змушений сідати за стіл переговорів.

Утім, масштаб Сагайдачного проявився не лише в боях. Оскільки православну ієрархію в Речі Посполитій фактично ліквідували, у 1620 році Сагайдачний разом з усім Військом Запорозьким вступив до Київського церковного братства і домігся призначення нового митрополита та єпископів. Він розумів, що однією лише армією державу не збудуєш. Тож захищав не лише кордони, а й віру, мову та освіту ― нашу базу.

Ще замолоду Вишневецький, не маючи надій на родовий спадок, амбітно планував стати правителем Молдавії. Але шлях до трону пролягав через степ. Саме тут, у Дикому Полі, він побачив силу, яка могла стати його армією, — козаків. У 1553 році князь власним коштом збудував на острові Хортиця укріплення, озброєне гарматами, забезпечене боєприпасами і провіантом. Це був прообраз майбутньої Січі. Вперше козацтво отримало організовану базу.

Уже скоро козаки Байди, як його почали називати на Запорожжі, здійснювали успішні рейди на турецькі фортеці Іслам-Кермен та Очаків. У 1554 році Вишневецький отримує від короля Сигізмунда Августа офіційний титул «стражника хортицького», що закріплює його позицію очільника потужної військової та політичної сили.

Так починається нова сторінка в історії козацтва.

Костянтин Острозький здобув одну з найславетніших перемог польсько-литовсько-руських сил над Московією — виграв у 1514 році битву під Оршею. Московське військо було вчетверо більшим, але князь не звик відступати. Він точно знав, коли застосувати нову на той час артилерію, вдарити з флангу, коли відвести полки, а коли вдати поразку, щоб заманити ворога в пастку. За життя він здобув 63 перемоги — і не лише силою, а блискучою тактикою, що зробила його ім’я легендою.

Численні успіхи на полі бою відкрили Острозькому шлях до найвищих посад у державі: він отримав титул великого гетьмана литовського (фактично міністра оборони). Був авторитетом для королівського двору, тому керував ключовими регіонами держави. У католицькому Вільно йому дозволили збудувати два православні храми — жест, що підкреслював його політичну вагу і незалежну позицію.

Майбутній український король Данило був зовсім маленьким, коли в битві з польським військом загинув його батько, князь Роман. Його матір була змушена тікати з синами, щоб урятувати їм життя.

Данило виріс і повернувся. Не як вигнанець, а як той, хто мав намір знову все зібрати ― і землі, і владу. У дуже несприятливих умовах він спершу мечем, а потім угодами відновлював контроль: зробив своєю столицею Холм, де звів замок, велику кам’яну резиденцію, укріпив Волинь. А ще заснував місто, яке назвав на честь свого сина Лева. Тож дякуємо йому за Львів!

Данило робив усе, щоб Галицька Русь була сильною і заможною. Він мислив стратегічно: використовував вигідне розташування між Заходом і Сходом, контролював торгівлю, яка давала великі прибутки.

У 1253 році Данило Галицький прийняв корону з рук папського посланця Опізо і став першим та єдиним руським королем у нашій історії. Це був чіткий сигнал: Русь — самостійна сила з легітимною владою.

Він почав укладати «Руську правду» ― першу збірку законів. Розбудував Київ та звів його символ, який і сьогодні вражає кожного, хто приїздить у місто, ― Софійський собор.

Київ за Ярослава став справжньою європейською столицею, а Софія — не лише величним храмом, резиденцією митрополита Київського, а й першою бібліотекою, освітнім хабом Русі.

Зрештою Ярослав зробив дійсно стратегічний хід — одружив своїх доньок і синів з королівськими родинами, через що його позаочі називали «сватом Європи».

Згодом Ярослава стали називати Мудрим. Не тому, що він усе знав. А тому, що був далекоглядним і думав як правитель, котрий будує не лише для себе, а й для наступних поколінь. Для нас із вами.

У 988 році Володимир приймає християнство у кримському Херсонесі. А далі хрестить Русь у Дніпрі. Щоб закріпити свій вибір, він зводить Десятинну церкву ― перший кам’яний храм у Києві. Не просто стіни, монументальну заяву: відтепер його держава має віру, культуру, почесне місце на мапі світу. Християнство стало не приватною справою князя, а програмою для всієї країни. Також за правління Володимира розпочинається укріплення і зведення нових Змієвих валів — давньої системи оборонних споруд, яка мала захищати південні рубежі Русі від набігів степових кочівників. Володимир запровадив перші монети на Русі ― золотники та срібники з тризубом, утвердивши економічну і політичну самостійність держави.

На Ukraine WOW ви можете побачити оригінальний срібник Володимира Великого. Погодьтеся, він справді вау!

Орден княгині Ольги — символ спадкоємності, що веде від першої правительки Київської Русі до сучасних українок, які змінюють історію. Він був заснований у 1997 році та вручається за видатні заслуги у державній, виробничій, громадській, науковій, освітній, культурній та благодійницькій сферах.

Перед вами ордени олімпійської чемпіонки Ярослави Магучіх, письменниці Оксани Забужко та колишньої посолки України в США Оксани Маркарової.

Після загибелі князя Ігоря престол лишився без правителя, спадкоємцю Святославу було всього кілька років. У такій ситуації жінка могла б легко стати тінню при малолітньому синові, котрого оточили сильні та вправні радники. Але Ольга взяла владу на себе, підпорядкувала собі чоловіків і показала: Русь — це не лише меч і данина, а ще й порядок, стратегія, структура. А вона — центр цієї системи.

Наступний хід — дипломатичний. Княгиня збагнула: міжнародна мова того часу — християнство. Тож вирушила до Константинополя і прийняла хрещення. Результат: у Візантії її шанують як мудру й далекоглядну, а від німецького короля на її прохання до Києва направляють єпископа. По суті, це була перша спроба організації руської церкви. Уся Європа починає сприймати Русь як цивілізовану силу.

Майже одразу після смерті Ольгу починають вшановувати як святу.

Жінка-легенда, а ми — її спадкоємці.