Уявіть: темна ніч, тиша на воді ― і раптом біля берега ніби нізвідки з’являються десятки човнів, яких ще кілька хвилин тому ніхто не бачив. Це ― козацькі чайки. Вартові не встигали їх помітити. Гарнізони та ворожі кораблі — зреагувати. Усе вирішувалось за лічені хвилини: чайки діяли так, як сьогодні діють українські морські дрони, ― зненацька, точно й нищівно.
Чайка ― це легкий, компактний і надзвичайно ефективний човен. Його конструкція дозволяла пересуватися потай і водночас швидко. Ніс і корма були однієї форми, тож судно могло змінити курс, не розвертаючись.
У 1615 році запорожці на вісімдесятьох чайках вирушили у, здавалося б, відчайдушний похід ― на Константинополь, столицю Османської імперії.
Вони висадилися між двох портів, спалили чимало всього в околицях і зчинили переполох просто під стінами султанського палацу. Турецький правитель кинув навздогін ескадру, але біля гирла Дунаю козаки її розгромили і взяли у полон пораненого адмірала, а також захопили як трофеї кілька ворожих галер.
Повернувшись, вони підвели захоплені судна до Очакова і спалили на очах воїнів, які захищали місто. Ті не могли відкрити вогонь у відповідь, адже навіть найкраща гармата султана, легендарна «Базиліка», била лише на два кілометри, тоді як лиман у цьому місці сягав понад десять.
Успішні морські походи козаків доводили, що українці — вправні воїни не тільки на суші, а й на воді.
Ось як пише у 1663 році про чайку П’єр Шевальє, французький офіцер, дипломат і радник королівського монетного двору, який мав контакти з козаками:
«Збираються звичайно п’ять або шість тисяч козаків, приблизно чоловік з шістдесят будують човен; протягом трьох тижнів вони виготовляють вісімдесят або сто човнів. Сідають вони по п’ятдесят або шістдесят чоловік у кожне судно, в якому є п’ять або шість фальконетів. Кожен козак озброєний двома аркебузами з необхідною кількістю пороху та куль. Старший має на своїй щоглі прапорець, який відрізняє його човен від інших.
Козаки ставлять два весла, щоб краще повертати човен, коли вони змушені тікати; для більшої стійкості човна на хвилях прикріплюють до бортів в’язки очерету завтовшки з бочечку. Звичайно судна мають десять–дванадцять або п’ятнадцять весел на кожному борту і більше швидкохідні, ніж турецькі галери; у козаків погані вітрила, але вони користуються ними тільки під час хорошої погоди і волять веслувати, коли дме сильний вітер.
З харчів козаки в дорогу беруть лише сухарі, які вони тримають у бочці і в міру потреби виймають через отвір для чопа. Крім цього вони мають ще барило вареного пшона та барило хліба, змоченого водою, який вони споживають разом з пшоном. Це служить їм одночасно і їжею, і питвом і здається їм надзвичайно смачним.
Козаки пливуть разом і так щільно, що їх весла торкаються одне одного. Для виходу з Борисфена вони очікують останньої фази місяця, щоб у темряві безмісячної ночі залишитися непоміченими з галер, які пильнують козаків біля Очакова, турецького міста при гирлі Борисфена. Як тільки турки запримітять козаків, тривога поширюється відразу по всій країні і доходить до Константинополя».
